Особиста служба сватів поблизу Золотоноша Україна

До кого ж мені приїжджати тепер? Кому надсилати свої нові твори? От я їх і шлю — у небесний етер: Не в степ — до людей, а до Бога — у гори. Його вже нема — та зостались листи, Статті, фотоґрафії, платівки, книги. Коли вже, Вкраїно, уздриш їх і ти? Stibna qam us himinam. Лежав раз я в ліжку, in brinnon10, І думав невтішно й недремно: Чи ж лектор у тому був винен, Що вся його мудрість — даремно?

Ніч зирить, як чорт, з закамарка, І стовпивсь дум гурт at daura. Або цей світ не твій — Бог розгорнув тобі не той сувій, Або ж — прийми цю правду сумовиту — Ти сам не з цього світу. Хай браком смілости не здасться це комусь, Що я так сторожко кермую свого велика: В цих нетрях більш за все я здибати боюсь Не лютих ящурів, а ніжного метелика. Мої рукописи, статті й книжки Так само лиш в той мент жили на світі, Коли — неначе птах співучий в вітті — Моя душа в них грала залюбки.

Хто очолив відділ поліції у Золотоноші? Актуальне інтерв'ю з Богданом Горбачовим

Печалитись нема чого мені, Гадаючи: хто ж наведе порядок В моїй бібліотеці, хто в ті дні, Коли мене не буде вже, мій спадок, Відкривши, прочита й збагне? Про те Не варто й думати. То все — пусте. І знов ми вдвох у всьому світі — Я й записник. І знов — від пруга і до пруга — Мій дух ника, Його лиш маючи як друга — Записника. Колись, пройшовши довгі милі, Із ним рядком Я ляжу ув одній могилі — З записником. Риби літали в повітрі і падали в лісі, Жовкла й чорніла від солі морської трава, Вічні дуби, від борвію безлисті та лисі, Мертво лежали обабіч шляхів, як дрова.

Бігли з річок та озер аліґатори й змії, Ящірки лізли на стіни — такий був потоп. В небі, де Сонце, кружляли, як смерть, чорториї. Хто б отаке міг ще нам напророчити — хто б? І пригадалися давні писання Святого Анахорета, що звавсь Іоанн-Іудей. Ті одкровення були попередженням Бога. Жаль, не почув їх ніхто з-між сучасних людей. Валентина Миколаївна Мастєрова народилася 1.

Сивки Чернігівського району Чернігівської обл. Закінчила М. Ко-цюбинську середню школу в смт М. Шевченка, факультет журналістики. У році стала переможницею Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», у му — «У свічаді слова», лауреат Міжнародної премії ім. Василя Стуса, літературної премій «Благовіст», премій ім. Михайла Коцюбинського, ім. Леоніда Глібова. Також її твори увійшли до багатьох антологій. Член Національної спілки письменників України.

Засідання 45

Живе на Чернігівщині. Я й досі там блукаю. Села давно немає, а я наче загубилася у часі. Пливе мій човник прибувною водою. Я правлю веслом: то підганяю човен, то стримую, щоб роздивитися, як затопило Рипаків хутір. Хати по самі вікна у воді.

Золотоноша

Он тітка Ольга ловить курей, що позабігали на стріху курника. Тітка в човні. А кури тікають, як тільки човен підпливає. Кричать налякані водою, і. Мені не видно баби — я лише чую, як вона голосить. Вода розносить той плач далеко. І крик діда Рипака розносить. Дід сердиться на корову, що не хоче по дошках іти в обшиванку — це човен такий великий. По нинішніх часах сказали б — яхта. А тоді й слова такого у нас не знали. Он та хата порожня, наче у ній ніхто не живе. І ніхто нічого не рятує, бо ще вчора вивезли все. Я Тихона Зозулю знала і старого Гната Зозулю — чудний був чоловік. Усе шукав золото на Матвієвій горі у лісі.

На Черкащині затримано серійних крадіїв

Мені той ліс і досі здається несходимим, хоча й стежка туди широка. Видно, багато люду перебуло. Тільки не всі золото шукали. А Гнат ходив по золото. Там колодязь без дна. Треба на вершечок гори зійти, а тоді ще трохи по горі. Та не кожен колодязь побачить.


  • безкоштовні сайти підключення поблизу Біла Церква Україна.
  • Золотоноша — Вікіпедія.
  • Навігаційне меню!
  • Офіційний портал Верховної Ради України;
  • половина підключення Хмельницький Україна;
  • лесбіянка підключити поруч Роздільна Україна.
  • для знайомств в Тульчин Україна!

Хто не знає — пройде й не помітить. А знаючий — не всяк підходив. Угу-у-гу-у», — кричиш у ту безодню, а воно десь так далеко відлунює, неначе у самому центрі землі. А щоб до дна… Ніхто не діставав. Так давно, що й… Кажуть — тікали розбійники повз наше село. І ніби тікали від цілої армії, бо украли золото чи не в обозі московського царя Петра Першого, як той ішов на Полтаву. Правда чи ні — я вам не скажу. А от розбійників тих у нашому селі бачили.

Було їх чимало. Хто на конях, а хто піший. У селян дорогу питали, щоб не втрапити в болото. Кажуть, що прапра… Гната Зозулі Євгаш Сиротій дорогу розбійникам показував. І сам провів їх до гори. А потім вони йому щось дали і сказали, щоб вертався додому. Євгаш вернувся. Ну, ніби вернувся. А сам слідом. Скрадається чагарниками. Аж бачить — позлазили розбійники з коней, ідуть, роззираються, наче щось шукають.

Уже й на Матвієву гору зійшли. Видно, натомилися і коні, й люди. Пройшли трохи, і той, що у них за головного, наказав спинитися. Що іще казав, Євгаш не розчув, бо таки на віддалі йшов.

Хто очолив відділ поліції у Золотоноші? Актуальне інтерв'ю з Богданом Горбачовим

Повертіли сюди-туди, щось між собою переговорили, потім поклали на воза і в ту шкіру золото зсипали. Прийшов старший, і вони знову рушили. Та вже недалеко йшли. Зупинилися, отаборились, щось між собою знову переговорили й давай копати між двома старими дубами.