Знайомства в місті для серйозних стосунків і дружби. Виталий, 43 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Шукаю дівчину від 26 до 35 років для серйозних стосунків. Коля, 33 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Шукаю дівчину. Людмила, 42 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Шукаю чоловіка. Иван, 51 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Шукаю жінку. Анатолій, 45 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Шукаю жінку від 36 до 60 років.
Таня, 48 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Шукаю чоловіка від 36 до 50 років для серйозних стосунків.
Літня подорож до Прилук. Продовжуємо знайомство з Чернігівщиною
Олег, 65 Прилуки, Чернігівська область, Україна. Кошлякова вижив. Данило Лукич, послухавши Д. Кошлякова, через усю Європу здійснив поїздку до знаменитого курорту, враженнями від якої поділився опісля у своїй книзі «Из пре-красного далека» р. У Ментоні він познайомився і потоваришував з поетом В. Жемчужниковим та іншими визначними історичними постатями, про що писав у своїх листах до Костомарових.
Костомарова з кожним роком гіршає, Данило Лукич у листі від 4 березня р. Як я радий був одержати сьогодні Вашого листа, живо нагадавшого мені Вас, а з Вами — стільки картин, стільки незабутніх епізодів із нашого життя, стільки думок і почуття, пере-житих нами разом у час майже тридцятирічного знайомства» [4, с. Повертаючись з Ментону, як зазначає відомий дослідник творчості Д. Мордовця В. Момот, навесні р. А ось як писав, повертаючись з Ментону, про своє враження від поїздки Україною Данило Лукич: « Професор Д.
До них я і мав їхати з Києва. Я виїхав 2-го травня» [6, с. У своєму нарисі «Під небом України» Данило Лукич ділився своїми споминами від перебування на українській землі.
- швидкісні знайомства з людиною в Лебедин Україна.
- Гарячі теми.
- швидкісні побачення більше 40 Рені Україна.
- Швидкі знайомства «speed dating».
- «Наші Прилуки небайдужі» | Газета «День».
У Дідівцях він гостював до 3 липня, тобто рівно два місяці. Яке ж враження справило на нього це перебування? Поїздка з Києва до Ніжина відбулася залізницею. Із вікон вагона він уважно придивлявся до навколишнього середовища, звернувши увагу на невеличкі групи людей з торбами за плечима, в основному жінок і дівчат, які йшли в бік Києва. То були селяни-бого-мольці. Так було і колись, за часів турецької неволі, За-поріжжя, чумакування, в інші тяжкі години в українських землях, — згадував історію письменник.
Далі знайомство з Чернігівщиною відбувалося з допомогою візниці. Тут перед Д. Мордовцем постала чарівна поліська природа з її квітучими левадами, пшеничними полями і буряковими плантаціями. Обабіч шляху тягнулися високі, старі, одинокі верби і ветхі велетенські тополі — одинокі вартові, що оберігали історичний шлях цієї стародавньої зелі. У дорозі супутників застала ніч. У свою чергу уява придавала цим нічним картинам щось чарівне, казкове. Ночувати довелося в Прилуках» [6, с. У нарисі автора значне місце займає характеристика Прилук як маленького, скромного українського містечка, яке має своє історичне минуле і в цьому минулому — своя доля поезії.
Мордовець згадує прилуцьких полковників Горленків, протопопа Сімеона Адамовича, Якова Лизогуба, Івана Романовського, Івана Мазепу, про яких «неодноразово читав у лі-тописцях, цих безсмертних поминальниках України» [6, с. Зі сходом сонця виїхали з Прилук. До самих Дідівців шлях лежав серед розкішної зелені, між хаток і вишневих садочків. Про Дідівці і своє перше враження Д. Мор-довець пише: «А он з-під гори йде мені назустріч довга алея старих, велетенських тополей.
Із-за тополь то там, то тут видніється житло. Це Дідівці.
Он зелена криша садиби, надвірних будівель, верхівка церкви — все тоне в зелені, а зелень сама тоне в бліднорозовій тіні квітучих яблунь, груш, вишень У воротах садиби, широкий двір якої заріс свіжою, осяйною зеленню, мене зустрічають дружні обійми». Про своє перше враження від М. Костомарова в Дідівцях автор пише: «З веранди, протягуючи руки наче Моїсей перед Чорним морем, сходив старець України. Ветхі ноги ледве держать, «очі не добачають» А яким же він був двадцять років назад!
Чудовий сад, алейки й доріжки, усе село, що потопає в зелені, і навколо лунають багатоголосі мелодії українських пісень. Співають, наголошує автор, «переважно українки, співають в полі, за роботою, після роботи, коли йдуть на обід чи вечерю.
Прилуки | Знакомства 💗 | Черниговская область — mistaUA
Пісня — це їх подих, відпочинок, сила в роботі і радість» [6, с. Особливо вразила Данила Лукича прилуцька «вулиця». Так називали звичай, коли денні польові і городні роботи закінчені, корови подоєні, домашні справи завершені — і молодь поспішала на «вулицю», яка розпочиналася увечері і закінчувалася інколи за північ.
Збиралася вона за селом або в самому селі, на просторому місці. Сільська молодь з повагою ставилася до сімейства Костомарових і їхнього гостя. В останньому розділі свого нарису Д. Мордовець писав про святкування «Віхи» та «Купала», яких не знають в центрі Росії. Данило Лукич уперше був присутній на такому дійстві і уважно спостерігав за процесом тво-рення. Спочатку молодь розбрелась по селу в пошуках високих жердин для «Віхи», квітів для гірлянд і вінків, різної зелені, паклі для мотузок. Все це потрібно було за старовинним звичаєм красти по дворах селян під прикриттям ночі.
Яму викопали глибоку, що з неї не видно було навіть самого копальника» [6, с. Міцно закріплена, «Віха» гордо виділялася в темноті своєю величчю. Навколо неї розпочалися танці і хороводи. Усе це нагадало Данилу Лукичу танці навколо Перуна і язичницьку месу. Мордовцю ще одно свято в Дідівцях — Івана Купала. Відбу-лося воно 23 червня напередодні різдва Івана Предтечі. У селі відзначали його на Бакумовій горі. Як і перед «Віхою», «панів» завчасно запросила молодь села. Коли запалали вогні на горі, Костомарови з гостем вирушили в путь.
З гори стало видно, що вогні горіли всюди, не тільки в селах, але і під Прилуками. На самій вершині гори, в неглибокій улоговині яскраво палав великий сніп соломи. Навколо вогнища в мальовничому безладі юрмилися парубки і дівчата. Поряд лунали жваві розмови та веселий сміх. Суть гри полягала в тому, щоб успішно перестрибнути через вогонь.
Були як успішні, так і невдалі стрибки. Не обійшлося без обпалених брів, ніг і обличчя.
Other cities Chernihiv
Та молодь продовжувала біснуватися навколо вогнища. Про себе Д. Усі гості, крім Миколи Івановича, який, зіславшись на свій недуг, не брав участі в стрибках через вогонь, задоволені своєю участю і побаченим пізно поверталися додо-му. Для Данила Лукича ранок був таким же чарівним, як і ніч. Незважаючи на те, що на Бакумовій горі виднілися чорні місця, де вночі горіли купальські вогні, українські «чари», здавалося, продовжували носитися в повітрі. Під враженням побаченого і пережитого Данило Лукич, подумки звертаючись до суспільно-політичного життя в українських землях, пише: «Сумно, однак, думати, що північний вітер, холодне віяння якого стає помітно відчутним в останню чверть нашого сторіччя під теплим небом України, може внести зупиняючу вільний ріст стужу в природу і душу українця.
Хай якнайкраще живе в нас надія, яка переходить в упевненість, що народи з багатою історією в їх минулому і своєрідною культурою і творчістю духу в сучасному — у майбутньому не зазнають печальної участі З липня р. На жаль, нам не вдалося підтвердити джерелами версію В.
Момота про те, що, перебуваючи в Дідівцях, Данило Лукич відвідач Чернігів і зустрічався зі своїми знайомими Тарновськими. Натомість завдяки листуванню з відомими діячами укра-їнського історико-літературного процесу другої половини ХІХ ст. Як до визначного знавця української літературної мови звертався до нього Д. Мор-довець з проханням літературного редагування та видання своїх творів українською мовою, в тому числі історичної праці «Сагайдачний».
В одному зі своїх листів від 29 лютого р. Борис Дмитрович пропонував авторові видати його працю в Галичині [7, с. У Чернігівському обласному державному архіві зберігається 15 листів Б. Грін-ченка до Д. Мордовця, написаних з по роки, в тому числі безпосередньо з Чернігова, де Борис Дмитрович працював у губернській земській управі, три листи. У першому з них, від 15 березня р. Шевченка», до складу якого поряд з Д. Мордовцем входили В. Тарновський, М. Кропивницький, М. Старицький, Д.
Яворницький та ін. Грін-ченка особливо зацікавило повідомлення про те, що Товариство, відповідно статуту, видаватиме книги та організовуватиме школи для вивчення української мови [7, с. Другий лист від 28 вересня р. Грінченко цікавився порядком, при-сутніми та характером привітання ювіляра [7, с.
Третій лист від 21 березня р. У ньому Б. Грінченко повідомляє Д. Мордовця про те, що в Чернігові він розпочав видавничу діяльність. Як зазначається в листі, «друкувати книжки для народу та й для «панів», втім, для «панів» тільки інколи, а найбільш для народу». До однієї з книжок він включив оповідання Данила Лукича «Дзвонар», а ще друкує книжечку «Кринич-ка» для дітей.
Лист завершується запрошенням до співробітництва та повідомленням про те, що друкується другий том із трьохтомника Б. Грінченка «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседских с ней губерниях» [7, с. Важливу інформацію щодо літературної спадщини Д. Мордовця і Чернігівщи-ни подає П. Стебницький, письменник, публіцист і громадсько-політичний діяч, в часописі «Украина» у No 9 за рік, у статті «З архіву Д. Мордовця» [8, с. Виявляється, що після смерті Данила Лукича, коли розпечатали недоступні навіть близьким родичам архіви поки не скінчилася формальна спроба зі спадщиною не-біжчика постало питання, як дати лад матеріалам, що зберігалися у нього.