Балаклійський район
Говорити відразу прямо про свої наміри не годилося. Замість цього використовували образи полювання чи купівлі-продажу. Дівчина в такому випадку поставала здобиччю або товаром, парубок — купцем або вправним мисливцем. Деякі дослідники вбачають у цьому залишки архаїчних шлюбних звичаїв, коли наречену викрадали чи купували, проте до останнього часу такі розмови були нагодою для старостів повправлятися в дотепності та «забалакати» батьків дівчини, схилити їх на свій бік. Саме тому в старости запрошували дядьків на язик гострих, тямущих, а вдома у хлопця їх ще й частували горілочкою, щоб веселіше діло робилося.
Як заходили свати до хати, дівчина прудко ховалася та, затамувавши подих, уважно дослухалася до розмови, аж поки її не покличуть батьки. Або ж лишалася в кімнаті і мовчки та зосереджено «колупала комин, бо соромно було», доки не питали її думку.
І додає: «А сама думаю: як же ж я не піду, я ж тоді остануся». Коли дівчина була згодна вийти заміж і батьки не мали заперечень, з сіней кликали парубка, який мав привітатися та розповісти, хто він і звідки. Потому сватів запрошували до столу і обмінювали хліб: принесений старостами дівчина забирала його потім неодмінно треба було розрізати, щоб таким чином скріпити домовленість , а натомість віддавала свій. У Валківському районі у сватів хліб брав батько, цілував і говорив донці: «Давай сватам рушнички, а молодому — хустку».
З самого дитинства дівчинка привчалася до жіночої роботи: вчилася прясти, ткати, вишивати, шити одежу. Щойно в її руці опинялася голка, майбутня наречена починала готувати собі придане. Тож і зараз, коли дівчина, зашарівшись, виносила на тарелю кожному старості по рушнику в деяких селах — по два , а молодому — вишиту хустку, говорили повчально: «Молода не гуляла — рушників надбала». Рушниками дівка перев'язувала сватів через одне плече або хрест-навхрест — це був її подарунок і наочне свідчення про неї як добру господиню. Тож обирала довгі, щоб аж землі діставали, тонкі, багато орнаментовані.
В пізніші часи замість рушників уживали платки чи навіть просто великі шматки матерії. Хустину дівчина в'язала обранцю до правої руки. У селі Крисине сват рушником зв'язував дівчині та хлопцю руки, промовляючи: «Оце ви тепер молодий і молода». А Либа Катерина Парамонівна, мешканка села Знам'янка Нововодолазького району, так описує своє сватання: «Розстелили сіряк перед столом, заставили на коліна становитися, поклони бити.
Тричі ми поклони били, кланялися до долівки. Тоді почали хліб переміняти, і той дядько, що прийшов сватати, віддав свою хлібину, а мама йому — свою. Рушниками чи двома платками сватів перев'язували навхрест. Тоді посідали, по чарці випили». Так, за чаркою, вирішували, коли «свайбу грати», який буде весільний поїзд, і, звісно, домовлялися про придане.
Міняний хліб молодий ніс додому. То вже й примічали: «Іван поміняв хліб — це значить женитися буде».
Коли ж дівчина чи її батьки згоди на шлюб не дали, забирав свій, з дому принесений. На Богодухівщині невдачливому залицяльнику дівка виносила гарбуза, а в інших місцевостях хоч вислів «дати гарбуза» і мав виключно образне значення, глузливе прізвисько «Гарбуз» прикипало до хлопця надовго. Щойно перев'язані старости виходили з хати молодої, розпочиналася підготовка до весілля.
На Слобожанщині від часу сватання до вінця минало близько двох-трьох тижнів. За цей час треба було багато встигнути: запросити односельчан на святкування, спекти короваї та шишки, звити весільне гільце, перевезти дівочу скриню з приданим до оселі її майбутнього чоловіка, батькам молодих — владнати всі господарські питання.
Кожен етап мав велике символічне значення та супроводжувався купою умовностей, чітке дотримання яких мало стати запорукою щасливого майбутнього для новоствореної родини та всієї сільської громади. Щоденник експедиції с. В'язова Краснокутського району Харківської області лютого р. Експедиційний виїзд до м. Балаклія Харківської області Експедиційний звіт Лук'янець Г. Експедиція лабораторії досліджень нематеріальної спадщини липня року смт Котельва Полтавс Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства Головна Авторизація Ім'я користувача логін Пароль Запам'ятати мене.
Про відділ Діяльність відділу Екскурсії Відеотека Методичні матеріали.
Балаклійщина
Склад атестаційної комісії Графік засідань атестаційної комісії Рішення колегії Управління культури Творчі звіти колективів з нагоди підтвердження присвоєння звання. Фольклорні колективи Хореографічні колективи Театральні колективи Вокально-хорові колективи. Про відділ Діяльність відділу Креативні індустрії Міжнародне культурне співробітництво Наукова діяльність Отримати консультацію.
Відкриті грантові конкурси Пошук грантодавців Як отримати грант? Інвестиційні проекти. Нове відео. Найближчі події Немає подій. Link Link Link Link. Лабораторія досліджень нематеріальної культурної спадщини. Рейтинг статті: 1 2 3 4 5. Середа, 08 жовтня р. Підготувала методист лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Світлана Коновалова.
Щоденник експедиції Prev Next.
Балаклійська районна рада Харківської області
Вязова Краснокутського району Харківської області лютого р. Бєлгородський район Бєлгородської області, вересня р. Командиром загону був призначений колгоспний агроном Микола Вербицький, комісаром - Іван Пилипович Колотилов, секретарем парторганізації - Іван Кузьмич Разіньков. У його складі воювали Т. Козуб, Т. Коновал, І. Коновал, Г. Кравченко, Ф. Тарасенко, І. Горлач, К. Винник, П. Білокопит та інші - всього 29 чоловік. Перша сутичка народних месників з фашистами, які вислали розвідку до Мілової та Лагерів, відбулася 25 жовтня.
З часу окупації і до 22 травня року народні месники Балаклії воювали з ворогом у складі військ 6-Ї армії генерала А. Як і скрізь на окупованій радянській території, німці почали з арештів, розстрілів мирних людей, пограбувань, руйнувань. Вони спалили, перетворили в руїни Будинок культури, приміщення держбанку, школу медпрацівників, інші споруди. За час свого "господарювання" окупанти розстріляли балаклійців, юнаків і дівчат загнали на каторгу до Німеччини.
Харитонова увірвалися на її східну околицю. Особливий героїзм у боях за місто виявили бійці й офіцери ї, ї стрілецьких, ї стрілецької гвардійської дивізій та інших військових частин. Радянське Інформбюро 7 лютого року повідомляло: "6 лютого на Україні наші війська в результаті жорстоких боїв оволоділи залізничною станцією Лисичанськ, містом і залізничною станцією Барвінкове, містом і залізничною станцією Балаклія". У ніч на 8 лютого велике угруповання ворога, яке залишилось у тилу наших військ, зробило спробу прорватися через Балаклію на Харків.
Навіть бувалі солдати і офіцери, сам командуючий армією Ф. Харитонов, оглядаючи поле бою, говорили, що не бачили такого страшного побоїща. На невеликому відтинку шляху залишилися понад убитих ворожих солдатів і офіцерів, до сотні коней. Багато військової техніки. У боях за місто Балаклію відзначилися бійці гвардійської кавалерійської дивізії. Насмерть стояли кіннотники, а місто німцям не віддали.
На його вулицях героїчно загинув комісар го стрілецького корпусу полковник І. Ростовцев, лейтенанти Л. Алієв, К. Роки відбудови. Війна відступила від рідного дому, треба було думати, як жити. Тепер навіть важко уявити, у яких умовах доводилося працювати в той перший після звільнення міста і району рік.
У колгоспах "Червоний Січень" та імені Сталіна, що були підпорядковані міській Раді, не залишилося ніякого реманенту, жодної корови чи бичка, землю копали лопатами не тільки під городні культури, а й під зернові. На кожному кроці людей чекала небезпека, бо земля була густо нашпигована мінами, гранатами, патронами.
Балаклійський район — Вікіпедія
Не вистачало насіння для засіву. Допомога прийшла із Сибіру. За десятки кілометрів по бездоріжжю носили люди на плечах посівне зерно і засівали поля. Згодом Балаклійська МТС одержала з інших республік 29 тракторів, з Казахстану прибула перша череда корів для відновлення громадського стада. Життя поступово входило в нормальну течію. Розпочалися відбудовчі роботи.
Восени року в Балаклії до ладу став райпромкомбінат, у якому працювали цехи — деревообробний, з пошиття та ремонту взуття і одягу, виробництва крейди, вапна та інших будівельних матеріалів. Відновили роботу райхарчкомбінат, підприємство "Арсенал"…. Часи змінювалися і Балаклія напередодні свого трьохсотріччя вступила у період розвитку, який готував їй долю найбільшого у Харківській області індустріально-аграрного району.
Підґрунтям такого стрімкого економічного та соціально-культурного злету Балаклійщини стали природні фактори - багатющі поклади енергетичних ресурсів: природного газу і його супутника - конденсату та сировину для виробництва цементу й інших будівельних матеріалів. Потім були заасфальтовані вул.
Леніна, Перемоги, Куйбишева, Привокзальна, Шевченка, Першотравнева, прокладені тротуари, реконструйована площа ім. Шебелинка дала поштовх будівництву на північно - західній околиці міста велета будівельної індустрії - Балаклійського цементного заводу. Будівництво розпочалося у р. Перша технологічна лінія стала до ладу у червні р. У році в місті до ладу стала автоматична телефонна станція.