За даними на рік у місті мешкало особи чоловіків та жінок , налічувалось дворових господарств, існували дві православні церкви, повітове та парафіяльне училища, лікарня, поштова станція, два цегельних, салотопний, салосвічковий та броварний заводи, паровий млин, відбувалося 9 ярмарків на рік та 3 базари на тиждень [2].
За даними перепису року кількість мешканців зросла до 11 5 чоловіки та 5 жінок [3]. На початку XX століття Вовчанський повіт займав друге місце по темпам розвитку зокрема соціальної інфраструктури та освіти після Московського в Російській імперії. Станом на рік кількість мешканців міста зросла до особи [4]. Вовчанський повіт був поділений на 8 районів: Білоколодезянський, Великобурлуцький, Вовчанський, Жовтневий, Печенізький, Рубіжанський, Хотімлянський та Шипуватівський. На 1 січня року населення Вовчанського району становило 27 осіб.
Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу , здійсненого урядом СРСР у — роках, кількість встановлених жертв у Вовчанську, Заводах Перших, Заводах Других, Чапліївці , Гергелівці — людей [5]. Залізниця поєднує Вовчанськ із м. Куп'янськом і Російською Федерацією. Автомобільні дороги з'єднують місто з Харковом , Куп'янськом та іншими населеними пунктами Харківської області. У Вовчанському районі має розвиток сільське господарство зернові культури, соняшник.
Важливим промисловим підприємством району є Вовчанський олійноекстракційний завод. Серед інших підприємств міста: Вовчанський агрегатний завод , Вовчанська взуттєва фабрика , Вовчанський м'ясокомбінат, Вовчанська броварня. Російська влада для зміцнення південних кордонів Російської імперії, приймала вихідців із Правобережної України у документах їх іменували черкасами.
За конфесіональною приналежністю абсолютну більшість населення на XXI століття складають православні християни. У Вовчанську працюють шість середніх шкіл, а також два заклади спеціальної освіти: медичний коледж і Вовчанський технікум Харківського національного технічного університету сільського господарства імені П. Василенка [6]. У місті працює Вовчанська центральна районна бібліотека імені Олеся Досвітнього. У місті розташовано кілька пам'яток архітектури початку XX століття, пам'ятники Василеві Колокольцову, жертвам Голодомору — років, воякам, що загинули під час війни в Афганістані , ліквідаторам аварії на ЧАЕС , радянським воїнам, що загинули під час бойових дій Другої світової війни.
У році у місті мають встановити пам'ятник на честь воїнів АТО , який за підсумками обласного відкритого студентського конкурсу на кращий проект пам'ятника захисникам України учасникам АТО отримав перемогу, — «Захисник Вітчизни» автор — студент Харківського національного університету будівництва та архітектури Кирило Божок. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Стабільна версія була перевірена 29 липня У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вовчанськ значення.
Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ года, томъ XLVI.
Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. Справочник статистических показателей.
Харківська область
Процитовано Харьковскій календарь на годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Типографія Губернскаго Правленія. Харківська область, ст. Слобідський край. Процитовано 26 квітня Населені пункти Вовчанського району. Для нас він був як старший брат. Мені подобалася легка атлетика. Хотів стати фізруком. Поїхав вступати у технікум фізичного виховання у Дніпродзержинськ зараз м. Не вступив, на щастя.
Був закоханий у Валерія Борзова, олімпійського чемпіона. Читав книжки про нього.
Він був спринтером. Тож на вступному іспиті я вибрав спринтерську дистанцію і провалився. Бо звик бігати довгі дистанції. Після цього ми з батьком поїхали у технікум механізації сільського господарства у місто Вовчанськ на кордоні з Росією. До речі, попри те, що це чи не найсхідніше місто Харківської області, воно тоді було абсолютно україномовним. Батько дуже хотів, аби я вступав у цей технікум. Він у мене — висококласний водій, любив техніку. Хоч мені до того «руки не лежали» - я любив книги. Мама з дитинства привчила нас із сестрою до читання.
Передплачувала дитячі журнали — «Малятко», «Барвінок», купляла книги. Мама мріяла бути бібліотекарем, але їй не вийшло. Добре її знав». Повернувся у село й хотів лишитись назавжди.
Однак проживши там рік, зрозумів, що це не моє. Та й робити там особливо було нічого.
Навігаційне меню
Молодь масово залишала село щойно закінчувала школу. Ця міграція, за моїми спостереженнями, розпочалася десь наприкінці х, чи може дещо раніше, коли селянам дали паспорти. Моя знайома вчилася у педінституті у тодішньому Ворошиловграді. Розповідала про навчання.
- азіатська програма знайомств Покровськ Україна;
- ;
- ;
- повний гачок Васильків Україна?
- альтернативні побачення Новгород-Сіверський Україна.
Я подумав, що можна вступити й мені. Однак, вступати на історичний факультет Харківського університету не наважився, сумнівався у власних знаннях. Звернувся до директора школи, батькового приятеля, за цільовим направленням. Він сказав, що районний відділ освіти може дати лише у Полтаву.
Реєстр програми Інноваційний культурний продукт
Тоді учителів історії для Харківщини готували у Полтаві, а вчителів фізкультури для Полтавщини — у Харкові. Приїхав я за цільовим направленням. Але воно не спрацювало через бюрократичну помилку в його оформленні.
Мені сказали, що все одно матиму пільги при вступі через службу в армії і рік трудового стажу. Тоді багато хто вступав після армії, це заохочували. На нашому курсі були хлопці, які пройшли Афганістан. Один з них, Юрій Коновод, 23 квітня цього року загинув у війні на Донбасі.
Вовчанська районна державна адміністрація - офіційний сайт
Наприклад, уже в третьому класі прочитав «Спартак» Рафаело Джованьйолі. Потім перечитав усі книги Олександра Дюма. Загалом у тій серії було чотири книги. Також я перечитав усі книги сільської бібліотеки, де згадувалися козаки. Вони видавались мені такими собі українськими мушкетерами. У книгах я любив читати примітки.
Їх писали вчені, а тому можна було дізнатись про щось більше, ніж написано у шкільному підручнику. В армії на бойовому чергуванні також багато читав, спати було заборонено. Коли постало питання куди вступати, було ясно, що на історичний факультет, бо я любив історію. Добре її знав. Точніше краще ніж інші предмети, наприклад літературу. В інституті була муштра. Студенти мали дотримуватись специфічного дрескоду: хлопці повинні були ходити з краватками, а дівчатам заборонялось носити штани.