Обручов дав наказ начальникові ї піхотної дивізії О. Толмачову , який створив для поета умови, які мало чим відрізнявся від в'язничних. Наказ передбачав, окрім спостереження за поведінкою Шевченка з боку самого ротного командира, доручити найближчий нагляд за ним благонадійним унтерофіцерові і єфрейторові, які повинні були суворо стежити за всіма його діями. У випадку якщо ці чини помічали непокору та щось підозріле з боку Шевченка, то ротний командир повинен був негайно доповідати секретними листами про це Обручову.
У випадку послаблення нагляду за Шевченком ці чини піддавалися суворій відповідальності перед самим Обручовим. Не пощастило Шевченкові й з безпосередніми начальниками: ротний командир, штабскапітан М. Потапов, був людиною настільки «жорстокою й бездушною», що його ненавиділи солдати й не любили офіцери. Потапов дуже ретельно взявся виконувати наказ Обручова: окрім закріплення за Шевченком спостерігача «особливого дядька з солдат», його стали водити на «фортові роботи, на муштру».
Також Потапов присікувався до Шевченка з дріб'язковими причіпками: то вивертав йому кишені, шукаючи олівця чи клаптя паперу, то знущався з нього за не досить голосну відповідь чи за те, що той дивився при цьому вниз. Особливо дошкуляв ротний командир рядовому Шевченкові муштрою так званим тихим навчальним кроком, маршировкою, рушничними прийомами , тим, що було найбільш ненависним для поета та за його формулюванням: мало на меті «перетворити мислячу людину на автомат з рушницею».
Сайт міста Надвірна
Щоденна виснажлива муштра доводила Шевченка мало не до відчаю. Таким же обмеженим був і помічник Потапова — підпоручик П. Обрядін, людина не тільки «брутальна і жорстока, але й безчесна». Проте знайшлися серед офіцерів і доброзичливі, зокрема, лікар С. Нікольський, сотники Ахмет Хаїров і Ф. Чаганов, прапорщик В. Михайлов, підпоручик В. Воронцов, підпоручик О. Фролов, поручик К. Окрім Зелінського, дружні стосунки з Шевченком мали й інші польські політичні засланці — унтерофіцери М.
Мостовський, Ф. Фіялковський і Ф. Куліх; рядові І. Плащевський і С. Пшевлоцький, який у році передав Шевченкові з Уральська книгу «Естетика» К. Очевидно, саме згадані офіцери — значною мірою сприяли зближенню коменданта укріплення А. Маєвського й солдата Шевченка. Людина розумна й гуманна, підполковник Маєвський користувався серед підлеглих пошаною і приязню, через заборону поету листуватися, комендант навіть згодився одержувати й відсилати листи Шевченка.
Окрім цього комендант запросив Шевченка вчити двох своїх невеликих синів, саджав його за один стіл зі своїми гостями-офіцерами, — за що наражався на небезпеку доносу. Прихильність і підтримка коменданта багато значили для безправного солдата: це була єдина нагода у вільні від муштри години побути в атмосфері доброзичливості, і, що дуже важливо, — з'явилася можливість писати листи друзям. Друзі з «волі» час від часу надсилали Шевченкові гроші, розуміючи, що солдатові ніде взяти кошти на так необхідні книжки та різні дрібні витрати.
Про період перебування Шевченка перших років в укріпленні відомо лише в найзагальніших рисах: муштра, брутальність безпосередніх начальників Потапова, Обрядіна ; світлі години в домі Маєвського; дружнє спілкування з Воронцовим та солдатами Скобелєвим та Обеременком. Нелегкі перші роки перебування Шевченка в укріпленні стали роками певної стабілізації, коли нікому невідомий політичний засланець виявив себе різнобічно талановитою, незвичайно глибокою внутрішньо людиною, гідною пошани й приязні, з якою, ставилися до нього комендант та деякі офіцери.
Могилянці - 400 років
Це й помітив хорунжий Уральського війська М. Савичев пізніше — етнограф, історик, літератор, художник , який зустрівся з поетом у році і став його другом. Приблизно, з осені року, знайшовши коло форту добру глину й алебастр , Шевченко почав вправи в скульптурі , тому що на це не було заборони. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель».
Незважаючи на заборону писати і малювати — Шевченку все ж вдалося займатися образотворчою діяльністю. За роки перебування на Мангишлаку Шевченко виконав понад сто сімдесят малюнків сепією, аквареллю, олівцем — переважно на мангишлацьку тематику. Також він намалював і чимало портретів, що, окрім прагнення творити, ще й було єдиним джерелом заробітку. Збереглося їх небагато, менше, ніж було виконано.
Національний університет «Києво-Могилянська академія» — Історія КМА
Однак Шевченко суворо оберігає таємницю занять малюванням. Деякі малюнки, які він передає в Оренбург Залеському для продажу, не підписані, хоча покупці «вимагають штемпеля». Деяке полегшення в побуті, можливість мати тихий куток та трохи вільного часу для праці у будинку коменданта Маєвського — все це сприяло творчим роздумам, цього часу він розпочинає працю над прозовими повістями російською мовою з українською тематикою й багатим автобіографічним матеріалом «Наймичка» , «Варнак» , «Княгиня» , «Музыкант» , «Художник» , «Несчастный», «Близнецы» та інші. Було кілька причин написання повістей російською мовою, це і заборона писати поетичні твори, і взагалі небезпека писати рідною мовою, навіть листи.
У році Шевченку пощастило на ціле літо покинути «ненависне» укріплення — він вирушив у складі експедиції на розвідку родовищ кам'яного вугілля в гори Каратау , отримавши свободу від ненависної муштри і обридлих стін форту. Серед її учасників опинилися й друзі Шевченка — геолог Л. Турно і Бр. Залеський, завдяки клопотанням якого поета було включено до експедиції, хоча комендант Маєвський знову дуже ризикував, даючи дозвіл на це.
- знайомства онлайн знайомств поблизу Зеленодольськ Україна.
- знайомства одружені Красноград Україна.
- Online Dating Is Depressing?
- Знайомства.
- Знайомства - Надвірна та Надвірнянський район;
- сватання людина в Волочиськ Україна;
Каратауська експедиція стала часом натхненної творчої праці Шевченка — він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр». Під час експедиції Залеський, Турно і Шевченко жили в однім наметі, точніше — в казахській кибитці. Буденна сцена їх щоденної праці та побуту зображена Шевченком на малюнку, відомому під умовною назвою «Т.
Шевченко серед товаришів». Після смерті Маєвського, у році новим комендантом став майор І. Усков , який до цього був ад'ютантом командира Окремого Оренбурзького корпусу В. Перовського змінив Обручова у році.
За словами дружини Ускова, Агати Омелянівни, коли її чоловік зайшов до Перовського попрощатися перед від'їздом до укріплення, той просив Ускова якось полегшити становище Шевченка, що й дало йому сміливість у майбутньому діяти у цьому напрямі. Перовський був ознайомлений зі справою Шевченка ще до приїзду в Оренбург. Жемчужников стверджував, що Перовський дізнався про Шевченка від К.
Брюллова та В. Жуковського і що його просили за поета брати Лизогуби й їхній родич граф Гудович. Перовський зі свого боку звернувся у лютому року до Л. Дубельта із запитанням, чи можна якось полегшити долю Шевченка.
Дубельт доповів про це шефу жандармів О. Орлову, який відповів, що Шевченко заслуговував ще тяжчого покарання і тільки завдяки монаршій милості його віддали у солдати, тому рано просити царя про помилування. Відтоді Перовський відмовляв усім прохачам за Шевченка; але існує версія, що він міг подбати щодо невеликого неофіційного полегшення поетові, тим більше що з Усковим він був відвертим.
Прибувши до укріплення, Усков не відразу наблизив до себе Шевченка, йому було потрібно розібратися в людях та якось убезпечитися від можливих доносів. Шевченку, через сувору зовнішність, Усков спочатку здавався деспотом. Після прибуття до укріплення дружини Ускова з трирічним сином Дмитром — відбулося зближення Шевченка з цією родиною, який до того ж завжди любив малих дітей. Агата Ускова, яку ще в Оренбурзі Шевченкові друзі просили помогти засланому поетові, всіляко намагалася зблизити його зі своїм чоловіком.
Вона постійно запрошувала Шевченка до столу, наполегливо переконувала його, що під зовнішньою суворістю її чоловіка ховається добра й чула людина. Помалу Шевченко почав бувати у домі коменданта й став другом сім'ї.
- Сайт знайомств в місті Надвірна.
- безкоштовні знайомства в Інтернеті Бунге Україна.
- Знайомства Надвірна.
- безкоштовне місто знайомств - - Дунаївці Україна.
- Надвірна | Знайомства 💗 | Івано-Франківська область — mistaUA;
- підключення в Словянськ Україна;
Діти Ускових дуже любили Шевченка. У році, коли в Ускових трапилося горе — помер їх маленький син Митя — Шевченко спроєктував для його могили пам'ятник і сам наглядав за його спорудженням пам'ятник зберігся донині. Однак Усков, як раніше і Маєвський, не зважувався дозволити Шевченкові жити поза казармою, коли наступали осінні холоди, поет був змушений не тільки ночувати, але й працювати в казармі — серед «смороду й зику».
Новий комендант доклав чимало зусиль, щоб упорядкувати територію форту і його околиць, Шевченко з запалом допомагав йому садити дерева в закладеному ще Маєвським саду біля укріплення.
Реєстр програми Культура. Туризм. Регіони
Пізніше за наказом Ускова в саду було збудовано літній будиночок для його родини, альтанку, землянку для коменданта і поставлено «джуламійку» для Шевченка; тут він міг спокійно малювати або писати. Своє малярське приладдя поет зберігав у землянці Ускова. На початку року Усков, як свого часу і Маєвський, зробив спробу домогтися для Шевченка дозволу у Перовського намалювати запрестольний образ «заради прикрашення храму» в укріпленні — на що отримав відмову.
Восени року генерал-майор Г. Фрейман, який інспектував укріплення та перейнявся до Шевченка повагою і співчуттям, а наступного року й Усков та капітан Косарев — клопоталися перед Перовським щодо підвищення його в чин унтерофіцера — це б звільнило поета від казарми та муштри й дало б надію звільнення з солдатської неволі в майбутньому.
Але ці клопотання були відхилені, можливо, з обережності Перовського, окрім цього, була ще одна прикрість — на надіслане І. Усковим кураторові Київського навчального округу прохання повернути атестат Шевченка на звання вільного художника канцелярія куратора відповіла зневажливою відмовою — що тяжко пригнітило Шевченка, але ненадовго. У квітні року він поновив спроби домогтися полегшення своєї долі: написав листи секретарю Академії мистецтв В.
Григоровичу та віцепрезиденту Академії Ф. Толстому , прохаючи останнього поклопотатися за нього перед президентом Академії, сестрою царя, великою княгинею Марією Миколаївною. Лист Шевченка до Толстого з благанням про допомогу глибоко зворушив усю родину, особливо близько до серця прийняв долю поета приятель цієї сім'ї художник М. Лист Шевченка не залишив байдужою і дружину Толстого, Анастасію Іванівну, яка теж взяла участь у його визволенні та почала з ним листуватися.
Коли 18 лютого року помер Микола I — 19 лютого було оголошено маніфест нового царя, Олександра II , щодо звільнення політзасланців у зв'язку зі вступом на престол. Але Шевченко ще протягом мучився відсутністю звістки, чи вплинуть маніфести царя на його долю, чи ні, і тільки 14 квітня року він дізнався, що для нього нічого не змінилося: «Я близький був до відчаю, так мене приголомшила ця безнадійна звістка».
Навесні року для Шевченка прийшла сумна звістка, що його друзі Залеський та Сераковський, з якими він листувався, назавжди залишають Оренбург. У квітні року Шевченко почав шукати всіх можливих шляхів до полегшення своєї долі, намагаючись залучити до цього всіх знайомих йому впливових осіб. Він просить Залеського звернутися до О. Бутакова, а також до генерала К. Бюрно , щоб вони обстали за нього перед Перовським, про це ж прохає і В.
Друг Шевченка Залеський до цього вже кілька разів просив за нього Перовського, але безрезультатно. Завдяки Залеському та О. Плещеєву долею Шевченка зацікавилися, окрім Бюрно, ще й такий впливовий військовий адміністратор, як Л. Також до визволення Шевченка долучився академік К. Бер , який тричі прибував з експедицією в укріплення, він клопотав перед Дубельтом, який люто ненавидів поета-бунтівника і робив усе, щоб затримати його звільнення.
У травні року Шевченко одержав лист від М. Лазаревського, який повідомляв, що про поета клопочуться, окрім Ф. Толстого, «добрі люди», і не без успіху. Долгорукова щодо визволення Шевченка. Клопотання друзів поета перед Перовським досягли мети — до військового міністерства ним було надіслано список кандидатів на амністію. З приводу Шевченка він пропонував: «Рядового Тараса Шевченка звільнити від служби». У підсумку на звільнення Шевченка була дана згода, якби не клопотання друзів — заслання Шевченка могло би стати довічним.
Таким чином царське «помилування» перетворилося на нове покарання — заслання на поселення в Оренбург під суворий нагляд поліції. Коли надійшла звістка про близьке звільнення, капітан Косарев дозволив Шевченкові у вільні від муштри й караулу години перебувати поза казармою. Поет увесь свій вільний час проводив то на городі, в саду, пишучи й малюючи, то на березі моря, або гуляв навколо укріплення.
Намагаючись якось скоротити довгі тижні очікування офіційного звільнення, у червні Шевченко почав вести щоденник, записуючи туди все, що вважав вартим уваги.